• Digital Humanities and Cultural Heritage
• Publications close
• Belarusian close

Анотація. Мета. На основі архівних та оприлюднених джерел, надбань «усної історії», в розрізі місцевих подій воєнного часу з’ясувати основні риси повсякдення українського села в умовах нацистського окупаційного режиму та обґрунтувати положення про його терористичну й людиноненависницьку сутність. Наукова новизна. Її вбачаємо в уведенні в науковий обіг досі невідомих архівних та наративних джерел, оприлюднення на цій основі нових фактів регіональної історії, наявності оригінальних інтерпреційних побудов. Методологія. Запропоноване дослідження виконано в руслі соціальної історії та воєнної антропології з використанням розгалуженого методичного інструментарію: аналізу, синтезу, компаративістики, персоналізації, історичної статистики та полідисциплінарних і мікрорівневих підходів. Висновки. Повсякденність сіл Лівобережної Черкащини в умовах нацистського окупаційного режиму, попри певні особливості, загалом вписувалася в загальноукраїнський контекст тієї непересічної доби. Чимало сільських мешканців стали жертвами нацистського терору, піддавалися насильницьким депортаціям і усіляким обмеженням. Окупанти розглядали село як першочергове джерело поповнення продовольчих ресурсів Райху, тому проводили політику безсоромного грабунку й нелюдського визиску. Задекларована ними реформа сільського господарства не була зреалізована через провал в окупаційній політиці українофобських намірів. В освітньо-культурному житті окупанти послідовно проводили лінію на деінтелектуалізацію та духовне зомбіювання українців. Наведені в статті факти місцевого походження переконливо розкривають послідовно антиукраїнську й антигуманну сутність нацистського окупаційного режиму. Повсякденність тогочасного села характеризувалася виходом на передній план проблеми виживання селян під окупаційним пресом.

рецензія на монографію: Кононенко Ю., Джолос С. Держава і революції. Черкаси, 2022. 316 с.

Анотація. Мета: провести аналіз обставин і передумов створення колгоспної хати-лабораторії, її генезису (с. Дзензелівка Маньківського р-ну Київської обл.), ролі П. Макаренка в її становленні й організації результативної роботи у галузі садівництва та городництва, відносин із керівництвом к-пу ім. Сталіна; її ефективності та реорганізації у сортовипробувальну дільницю. Наукова новизна. У статті, ґрунтованій на методологічних підходах із використанням принципів і методів історичного дослідження, відтворено поступальний процес створення, організації та наповнення змістом роботи колгоспної хати-лабораторії в окремій сільгоспартілі. Висновки. Обґрунтовано твердження про те, що безпосередньо діяльність її очільника (П. Макаренка) та колективу садово-городньої бригади забезпечили через систему послідовних управлінських рішень і виконавської діяльності на землях к-пу ім. Сталіна створення виробничого підрозділу (плодовий сад, парникове господарство та пасіку) у цілісній структурі господарства. Наголошено на результативності діяльності бригади у садівництві та виробництві насіння городніх культур. Реалізація результатів роботи садового-городньої бригади зробила істотний внесок у фінансове становище колгоспу. Особисті якості керівника П. Макаренка забезпечували результативність роботи бригади. Мали місце інсценуації щодо його минулого та скарги на вимогливість і принциповість в оцінці роботи колгоспу та МТС. Зрештою, серія доносів спричинила його арешт й засудження. Хата-лабораторія виконала своє завдання як етап, створила передумови для організації у наступному сортодослідної дільниці на базі колгоспу.

Анотація. Мета нашого дослідження полягає у з’ясуванні особливостей участі українського селянства у молодіжних спортивно-просвітницьких товариствах у Східній Галичині та Волині в 20-30 рр. ХХ ст. за матеріалами газети «Діло». Наукова новизна публікації полягає у цілісному аналізі публікацій тогочасної газети «Діло» про участь українського селянства у молодіжних спортивно-просвітницьких товариствах. Висновки. Збереження національної ідентичності було головним завданням для українців у складних умовах життя Другої Речі Посполитої у міжвоєнний період ХХ ст. Об’єктивним показником формування національно свідомої української молоді стало утворення та діяльність українських спортивно-освітніх товариств у Східній Галичині та на Волині. Визначено важливу роль спортивних, пожежних та скаутських товариств у фізичному та національному вихованні української молоді. Використано певну кількість тогочасних публікацій газети «Діло» по темі дослідження. Удосконалено знання про участь українських футбольних команд у польському чемпіонаті. Подальший розвиток отримали вивчення окремих аспектів діяльності спортивних, пожежних та скаутських товариств: «Луг», «Сокіл» та «Пласт». Зазначено, що спорт і молодіжні спортивно-просвітницькі товариства стали важливим елементом фізичного гартування та збереження національної самобутності українців Східної Галичини і Волині у складі Другої Речіпосполитої.

Анотація. Мета – систематизуючи виявлені в губернській пресі кінця ХІХ – поч. ХХ ст. матеріали про цукробуряківництво в Уманському повіті, показати чинники впливу на його ефективність, що деякою мірою доповнює загальну характеристику і сільського господарства, і цукрової промисловості. Наукова новизна статті полягає в тому, що виявлені та систематизовані газетні публікації зазначеної тематики формують нове уявлення про чинники впливу на стан цієї галузі сільськогосподарського виробництва. Визначальним чинником був не ринковий попит, як це традиційно вважається, а причини об’єктивного характеру Висновки. Стан цукробурякового виробництва залежав від погодних умов, від наявності робочої сили, від агротехнічного оснащення, на що не міг вплинути зростаючий попит ринку готової продукції. Систематизація чотирнадцяти публікацій із газет«Киевское слово» і«Киевлянин»за1894 – 1915 рр.про буряковий промисел в Уманському повіті дала змогу показати хвилеподібний характер інтересу поміщиків і землевласників до вирощування цукрових буряків. Ця технічна культура була сировиною для цукрової промисловості, яка в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття постійно розвивалася шляхом виготовлення продукції на експорт. Зростаюча потреба в цукрових буряках зумовила високі ціни та прибутки від їх вирощування. Проте процес вирощування буряків був надзвичайно складним. Існували такі проблеми: висока ціна на імпортне насіння, брак робочої сили для обробітку бурякових насаджень, шкідники посівів буряків, залежність вирощування та збирання врожаю від погодних умов. На початку ХХ століття робилися спроби вирішити питання, пов’язані із забезпеченням власним посівним матеріалом і вдосконаленням технічного оснащення переробки сировини.

рецензія на монографію: Шиманович А. Біблійна екзегетика Карла Барта. Черкаси, 2022. 184 с.

Анотація. Мета. У статті проаналізовано діяльність повітового земства одного з найбільших повітів Київської губернії – Уманського з питань поширення агрономічних знань. Наукова новизна.На основі залучених джерел і застосування актуальних методологічних підходів зроблено спробу з’ясувати регіональні особливості у діяльності земств Правобережної України щодо поширення агрономічних знань на матеріалах Уманського земства. Доведено, що впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах сприяло їх прибутковості та тіснішому зв’язку з потребами ринку, подальшій їх товаризації. Висновки. Агрокультурне просвітництво населення Уманським земством здійснювалось у різних формах. Найпоширенішими з них були влаштування курсів для селян та вчителів, розповсюдження популярної літератури. Курсисти вивчали питання землеробства, садівництва, городництва, бджільництва, шовківництва тощо. Базою курсів для вчителів було Уманське училище садівництва та землеробства. Земська управа намагалася озброїти селян хоча б елементарними знаннями з основ агрономії, ветеринарії. Земством також було облаштовано пересувний музей і запроваджено посаду агронома-лектора, влаштовувались показові поля. Мало місце преміювання за високоякісну весняну оранку, відкриття прокатних станцій сільськогосподарського реманенту, надання безпроцентних позик на придбання сільськогосподарських машин. Це було досить важливим, адже таким чином земства поступово привчали селян звертатися до нових прогресивних методів ведення господарства, його раціоналізації. Справа ця була новою, вимагала багато зусиль та певного часу для отримання бажаних результатів. Інформація про ці та інші заходи широко висвітлювалася у тогочасній пресі. Прикладом можуть бути публікації у газеті «Киевлянин». Дуже часто земства надавали агрономічну допомогу через різні види кооперативних об’єднань. Ще одним напрямом роботи земств стало дослідження розвитку кооперативного руху з метою з’ясування, якої саме допомоги потребували товариства. Мали місце випадки вступу земства до кооперативних об’єднань. Уманське повітове земство відіграло значну роль у поширенні агрономічних знань серед селянства краю, що було надзвичайно важливою справою, адже селян поступово привчали звертатися до нових прогресивних методів ведення господарства, його раціоналізації. Справа ця була новою, вимагала багато зусиль та певного часу для отримання бажаних результатів. Досвід кращих, показових селянських господарств сприяв поступовому залученню й інших у процеси поліпшення землеробської культури, робив виробництво сільгосппродукції прибутковим. Впровадження агрономічних заходів у селянських господарствах сприяло їх прибутковості та тіснішому зв’язку з потребами ринку, подальшій їх товаризації

Анотація. Мета – розглянути Голодомор 1932 – 1933 рр. із урахуванням подій Селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні. Наукова новизна публікації полягає в поясненні Голодомору 1932 – 1933 рр. як інструменту реалізації фізичного і духовного нищення іншого для радянської влади – українського селянина-ідеомана, активного суб’єкта Селянської революції 1902 – 1933 рр. в Україні. Висновки. Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х рр. радянський тоталітаризм, реалізовуючи аграрну політику в українському селі, формуючи новий тип радянського селянина, представляв собою селянську контрреволюцію. Її мета була чітка і зрозуміла – не лише фізичне, а і духовно-культурне знищення українського селянина-ідеомана, сформованого на початку ХХ ст. Голодомор 1932 – 1933 рр. винищив українських селян-ідеоманів, традиційну українську селянську культуру. Ним було завдано серйозної шкоди українській ідентичності.

Мета. На прикладах південноукраїнських, сибірських і західноросійських губерній висвітлити політику аграризації євреїв Російської імперії; визначити чинники, які впливали на спроби російського уряду перетворити певну частину єврейського населення країни на землеробів та проаналізувати їх наслідки. Висновки. Політика аграризації російських євреїв виявилася загалом успішною, хоча і не була позбавлена певних суперечностей, які, наприклад, знайшли своє відображення у невдалому проєкті єврейської колонізації Сибіру. Проте стратегія російського уряду була очевидною: у спосіб поступової асиміляції євреїв вирішити єврейське питання, що пов’язувалося із давніми релігійними забобонами та уявленнями про євреїв як про самоізольовану етнокультурну групу всередині держави. Особливого бажання ставати землеробами, навіть за умови наполегливості таких відомих російських реформаторів, яким був граф П. Кисельов, євреї не виявили. Відсутність досвіду сільськогосподарської діяльності, невизначеність умов, а головне, перспективи життя у неєврейському оточенні колоній стримували багатьох євреїв від того, аби стати учасниками цього урядового експерименту. Однак близько ста тисяч єврейських колоністів (3 % від загальної кількості єврейського населення Російської імперії) на момент припинення політики аграризації у 1866 р., стали землеробами, опанували незвичну для себе практику соціально-економічного життя, що, безумовно, можна вважати успішним результатом політики уряду. Звісно, що такий результат не задовольнив усіх амбіцій російських реформаторів. Єврейські колоністи зберегли свою національно-культурну ідентичність. Проте у загальному контексті політика аграризації єврейського населення Російської імперії, а особливо її результати, довели, що самодержавство у своїй внутрішній політиці намагалося інтегрувати євреїв у соціокультурний простір імперії. І це йому вдалося, адже незважаючи на те, що у другій половині ХIХ ст. російський уряд провадив курс на модернізацію, яка передбачала прискорену індустріалізацію країни, єврейські сільськогосподарські колонії на Півдні України успішно розвивалися, а поняття єврейського аграризму стало політичним аргументом у боротьбі єврейського народу за свої національні права.

Метою статті є аналіз соціально-побутових умов дітей, що перебували в роки Голодомору у сиротинцях; ми прагнемо з’ясувати причини зростання дитячої безпритульності, охарактеризувати стан та умови дитячих притулків; на основі усноісторичних джерел ми прагнемо описати психологічний стан малят, які усвідомлювали, що батьки вимушені від них відмовитися. Наші рефлексії обґрунтовуються архівними документами та усноісторичними джерелами. Висновки. У 1931 р. дитячі заклади було знято з державного постачання, що значно вплинуло на соціально-побутові умови, в яких перебували діти. Автори дослідили причини виникнення численної категорії безпритульних дітей у 1930-х рр., виявили причини занедбаності дитячих будинків та встановили, що у дитячих будинках спостерігалися високий рівень захворюваності та дитяча смертність. Під час Голодомору стрімко зросла динаміка смертності в дитячих будинках. Тільки в запорізькому будинку дитини за 17 місяців померло 788 дітей віком до 8 років. Така ситуація була по всій Україні, про що свідчать очевидці та архівні документи. Проте в умовах тоталітарної держави, всі факти дитячої смертності від голоду ретельно приховувалися. Автори прийшли до висновку, що специфікою ювенальної політики 1930-х рр. став прихований характер дитячої безпритульності. У період Голодомору дитячі притулки перетворилися на конвеєри дитячої смертності. Унаслідок нестачі іжі, неналежного медичного забезпечення, діти масово ставали жертвами Голодомору, спричиненого комуністичним тоталітарним режимом.